22 червня рівно в чотири години…


Spread the love

 

22 червня 1941 року став найтрагічнішим днем нової історії нашої Батьківщини, розділивши долі людей на «до» і «після». Яким він залишився у спогадах фронтовиків-черкасців? 

Мотрону БРОДУНОВУ (КРАВЦОВУ) забрали на фронт 22 червня з  Будинку культури села Городець.

На фронті дівчину бійці називали Марією. Вона була медсестрою, а потім фельдшером окремої роти медичного підсилення (ОРМУ). Воювала в 40-й і 5 гв. арміях, пройшла усю війну від Білорусії і Сталінграду до Німеччини і Праги. Мотрона Микитівна з’явилася на світ в 1920 році в селі Віколо Рогачівського району Гомельської області. На початку війни працювала медсестрою в селі Городець, що в Рогачівському районі.

– 22 червня саме була неділя. Ми знаходились в клубі і сміялися з пригод героїв кінокомедії «Волга-Волга». Та ось нас викликали прямо з клубного кінозалу і, приголомшені звісткою про напад гітлерівців, ми поїхали на фронт. Добу знаходились на станції в Рогачові, потім подали ешелон і нас повезли на Кобрин. Але доїхали тільки до Бобруйська, де ешелон розбомбили, а в Кобрині уже були німці. Довелося повертатися додому пішки, а це більше 60 кілометрів. І ось нарешті я дісталася дому, ще й дівчат з собою привела. А наступного дня ми знову пішли до військкомату. Нас зі сльозами проводжала моя матуся. І – відразу до роботи. Було багато поранених, ми їх супроводжували на вантажівках до Гомеля. Пам’ятаю тяжкопораненого майора, я його всю дорогу тримала на руках.

Ми доправили поранених до шпиталю і уже поверталися назад, в Рогачов, але не доїжджаючи села Мерколовичі на світанку налетіли «Юнкерси» і почали з диким виттям скидати бомби. Після нещадного бомбардування все довкруж було всіяно шматтям одежі і останками забитих людей… Пам’ятаю, як ми рухалися з військами в хвості колони. Передні машини потрапили під бомби і були спалені, пам’ятаю, як диміли вантажівки і бронемашини. А потім я потрапила під Сталінград. Спочатку ми знаходились у містечку Дубівка під Сталінградом. І вдень, і вночі, точилися дуже важкі, виснажливі бої.

Я вже була фельдшером. На пам’яті – перехрестя якихось вулиць у Сталінграді, де привозили поранених, а я розподіляла, кого куди направляти далі. Сталінградська битва закінчилася нашою перемогою. За участь у ній мене було нагороджено орденом Червоної зірки. І ось наша частина на Україні. Олександрія, участь у Корсунь-Шевченківській битві… На війні було нелегко, роту медичного підсилення кидали на особливо складні ділянки фронту, де не вистачало медиків.

Окремі спогади у Мотрони Микитівни про зустріч з майбутнім чоловіком, Миколою Борисовичем:

– Якось в очікуванні ешелону ми перекинулись декількома словами. Микола зацікавився мною і через польову пошту дізнався, що я його землячка. Він був з сусіднього Зборова і виявилось, що ми навіть ходили в один клас! Коли в 1946 році нашу частину розформували, я була звільнена з армії і приїхала додому. А Микола саме був у відпустці. Дізнавшись про мій приїзд, прийшов до мене і освідчився в коханні, запропонувавши руку і серце…

Напередодні 65-річчя Великої Перемоги до фронтовички додому прийшли якісь дівчата, сказали, що вони з медичного коледжу і  вітають ветеранів. Поки жінка пригощала гостей, пройдисвітки поцупили її ордени і медалі.

Як свідки звитяги у ветерана залишилися тільки орденські планки…

Have any Question or Comment?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

CAPTCHA image
*

Youtube “Громада Черкащини”

Text Widget

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Aenean dapibus erat eget rhoncus facilisis. Duis et lacus ut tellus fermentum ultricies quis sit amet mauris. Nullam molestie, mauris ac ultrices tincidunt, sapien turpis rhoncus tellus, sed sagittis dui felis molestie risus.