Черкащанка Анастасія Мельникова (Святова) завдячує фронтовому Новому року своїм родинним щастям
Весною 1942 року дівчину призвали до лав Червоної Армії.
– Нас, молодих дівчат, під бомбардуваннями привезли у Ворошиловград (нині – Луганськ), розмістили в одній з місцевих шкіл, обмундирували, навчили повзати по-пластунськи, стріляти, розбирати-збирати гвинтівку та автомат і розподілили по частинам.
Анастасія потрапила в другу роту 29-го окремого шляхо-будівельного батальйону (Приморський фронт). Служила ротним писарем – ось так і пройшла всю війну. В роті було ще дві дівчини: фельдшер Таня Лібес і помічник повара Маруся Посєвіна.
Трапилось так, що 29-й ОШББ був вимушений із жорстокими боями відступати через Кубань і зупинився на Кавказі. Їжу бійці мали змогу отримувати тільки з літаків, але паперові пакети з сухарями, долітаючи до землі, розривались, також було обмаль солі, а замість картоплі пекли каштани. Коли, під час ворожих бомбардувань і обстрілів, вбивало коней, їх теж їли. Бійці трималися, хоча були виснажені, до того ж почались хвороби і закінчувались боєприпаси …
Для виконання поставленної командуванням задачи щодо налагодження постачання до передової фронту боєприпасів, були потрібні добровольці. Анастасія Михайлівна, на той час уже комсорг 2-ї роти, стала одним їз них. Все ж, її, дев’ятнадцятирічну юнку, бійці спочатку з собою брати не хотіли, але, хоч і зі сльозами на очах, дівчина таки настояла на своєму.
Якось добровольці пішли на виконання бойового завдання. Йшли по гірських стежках, насилу не зубами чіпляючись за кущі, кожну хвилину ризикуючи впасти в провалля. Надважлива бойова задача, що проходила під постійним обстрілом, була виконана, але з цього завдання повернулась тільки невелика група бійців… Після повернення застали на місці землянок, де розташовувалась рота, одні глибокі вирви… Тоді від цілої роти залишилось тільки 27 осіб.
З НОВИМ ЩАСТЯМ!
Наступав новий, 1943 рік. В історію війни він увійде як рік визначних перемог, після яких німці уже не зуміли оговтатись. Ні Анастасія, ні її бойові товариші про це поки не знали, але вірили, що так воно й повинно бути, вірили в нашу перемогу! Святкові новорічні комсомольські збори у другій роті проводив член бюро комсомольської організації батальйону Олександр Прохорович Мельников. Тоді дівчина вперше побачила і познайомилась із майбутнім чоловіком.
– після зборів Олександр передав листа з поздоровленням і освідченням у своїх теплих почуттях до мене. Потім, ми ще майже до самої Перемоги обмінювалися з моїм нареченим записками через нашого старшину .
Також, Новий 1943 рік приніс їй і ще одну пам’ятну зустріч:
– Ми вже воювали у складі 1-го Українського фронту. Ніколи не забуду клаптик землі під Новоросійськом, на який під димовою завісою нас переправили через Цемеську бухту. На цьому плацдармі, названому Малою землею, загинуло більше 20 тисяч наших бійців…
Тут, наприкінці зими 1943 р., Анастасія Михайлівна вступила до лав Комуністичної партії, а партквиток їй вручав майбутній Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв.
– Парторг роти Сердюк підвів мене до бліндажа і, попросивши трохи зачекати, зайшов всередину, – «Цю дівчину потрібно прийняти, вона серед бійців веде велику патріотичну роботу», – чувся звідти його голос. Заходжу в бліндаж, а там мене зустрічає бравий такий полковник: «Ну як, єфрейтор? – Воюємо, товаришу полковник! – Ну нічого, воюй, воюй, вже залишилося недовго: скоро перемога!» – посміхнувшись, оптимістично налаштував мене Брежнєв, урочисто потиснув руку і вручив партквиток.
29-й окремий шляхо-будівельний батальон Приморського фронут брав участь і у визволенні Криму. Кожен метр кримської землі доводилося брати з кровопролитними боями: Судак, Севастополь, Балаклава, мис Херсонес… 12 травня 1944 Крим був звільнений і, згідно з наказом Сталіна, інженерні війська були направлені на відновлення Донбасу.
А навесні 1945 р. Анастасія і Олександр вирішили створити родину. Олександр, як годиться, подав рапорт і молодятам призначили весілля на 9 травня! Хто ж тоді міг знати, що надалі означатиме цей день для всього людства! Заради такого великого подвійного свята бійці роздобули декілька літрів спирту, зібралися всі фронтові товариші – пили за Перемогу і за Любов, співали пісень, бажали молодятам щасливого життя та великої родини у новій мирній радянській країні..
Ще раніше, влітку 1942 року, після переправи через Дон, дівчина дала собі клятву – якщо залишиться живою, то створить велику родину!
Саме таке бажання загадала вона і на новий рік, напередодні якого отримала освідчення в коханні від молодого керівника батальйонної комсомолії. Дійсно, все збулось! Анастасія і Олександр разом виховали чотирьох синів, мають дев’ятеро онуків, радіють правнукам…
Кожного нового ріку, всі їх нащадки, вже символічно, як і героїчні предки, загадують бажання перед традиційним новорічним: «З новим щастям!» і завмирають в передчутті дива, яке повинне обов`язково справдитись!