«На війні такій великій було місце і віршам…»


Spread the love

Від Курської дуги до Берліна – такий бойовий шлях пройшов танкіст, полковник у відставці і козацький генерал-лейтенант, фронтовий поет Микола Мілаш. 20 грудня Миколі Іллічу виповнилося 92 роки. Його бойовим хрещенням були епохальні танкові бої на Прохорівському напрямку 7 – 14 липня 1943 року, що стали однією з центральних подій Курської битви і найбільшими танковими боями у світовій військовій історії. За час війни танкіст Микола Мілаш чотири рази був поранений, контужений та сім разів горів у танку.

Микола Мілаш
Микола Ілліч Мілаш

ХОТІВ НА КОНЯ, А ПОТРАПИВ … НА ТАНК!

Потомствений козак Микола Мілаш народився 20 грудня 1925 р. в селі Вербівка Харківської області в багатодітній родині. Батьки працювали в колгоспі, а діти допомагали обробляти город, вести господарство. Згадує, що під час голоду всю родину від вірної смерті врятувала корова Манька.

– У суботу, 21 червня 1941 р. я саме закінчив 9 класів і вже наступного дня, у неділю, почалася війна. Відразу заявив домашнім: «Піду воювати!» І ми, ще з двома такими ж хлопчиськами, подалися до військкомату.

П’ятнадцятирічного хлопчину і його друзів в армію не взяли: «Для солдатів ще замалі!»

– Моє покоління виховане на подвигах Чапаєва, Щорса, інших героїв революції і громадянської війни, тому намір потрапити на фронт, щоб захищати Батьківщину, був щирий та непереборний.

Порадившись, пішли в іншу комісію, додавши собі хто рік, а хто і два. Так я зумів потрапити в ополчення. До цього дня в усіх документах записаний як такий, що народився у 1923 році, а отже на два роки старший від справжнього віку.

Півтора місяці з усіма рили окопи, а в кінці літа до нас приїхали представники Харківського танкового училища. Більшість моїх однолітків закінчило семирічку; я ж мав за плечима аж дев’ять класів, тому мені запропонували вступати в училище.

Відбувся приблизно такий діалог: «Ви воювати хочете?» «Звичайно, хочу! Але тільки в кавалерії! Я – нащадок кубанських козаків! » А весь мій рід з Кубані і всі мої предки були козаками. «Ми вас навчимо керувати залізним конем, який не гірший, а може ще й кращий від кубанських».

Через півтора року Миколі присвоїли звання молодшого лейтенанта і його мрія здійснилася : молодий танкіст на посаді командира танкового взводу відправився на фронт. Потрапив у 112-у  Червонопрапорну танкову бригаду «Революційна Монголія» першої танкової армії.

З нею Микола і дійшов до Берліна. Бригада мала таке найменування, тому що кошти на танки для бригади збирав народ Монгольської Народної Республіки, а ще – Монголія підтримувала танкістів продуктами та обмундируванням. Пізніше першу танкову армію було направлено під Курськ…

Стаття в газеті
Стаття в газеті

 

І ТАНКИ ПІШЛИ «ВРУКОПАШНУ»

– Ми вже знали про те, що під Курськом зійдемося з німцями у великій битві. Німці сподівалися вирішальним ривком взяти реванш за Сталінград і відновити наступ на Москву. Нас готували до зустрічі з новими німецькими танками. Десь роздобули трофейний німецький Т-2 «Лухс».

Коли ми його вивчали, багато чому дивувалися! Навіть всередині танка все блищало, як у ресторані, не те, що у нашої тридцатьчетвірки. Але на цьому достоїнства німецької техніки і закінчувалися.

Двигуни ворожих панцерників працювали на бензині, тому вони палали, як свічки. Наші Т-34 працювали на газойлі – продукті переробки нафти. Не дивлячись на швидкохідність німецьких танків, наші були маневренішими, легко проходячи там, де німецькі машини безнадійно загрузали в багнюку.

Фашистські літаки скидали листівки з карикатурами на Сталіна і закликами здаватися. Ми тоді ще й жартували – в такій кількості туалетний папір нам не потрібен!

 

З перших днів Курської битви бригада «Революційна Монголія» знаходилася на передовій танкових боїв з противником, діючи на Прохорівському напрямку. Танкісти бригади безпосередньо зіткнулися з цілим звіринцем танкового корпусу «Гроссдойчланд», «Тигри» і «Пантери» якого намагалися захопити переправи на річці Піна і прорватися на Обоянь.

“Революційна Монголія”

– Командир роти наказав моєму взводу йти в обхід, третій взвод повинен був знаходиться в засідці, а сам пішов напряму і з ходу вступив у бій. Два наших танка підбили, але нас врятував третiй взвод, що вигулькнув із засідки.

Тоді було підбито чотири німецькі машини, а решта відійшла. Через два дні, рано-вранці, нас підняли по тривозі!

Почалося…

Було близько одинадцятої, коли  ми опинилися в палаючому пеклі! Над полем стояв такий гар і дим, що серед білого дня було темно, як уночі. Танки стрімко йшли назустріч один одному; поле битви перетворилося на вогненну геєну.

У якусь мить протиборчі сторони підійшли впритул одна до одної. Стріляти з гармат стало неможливо. Тоді панцерники, як солдати, зійшлися врукопашну – танк на танк. Билися тараном їз розвернутими назад гарматами баштами…

Скільки тривало це запекле побоїще – не можу сказати. Мій танк загорівся, а я був поранений осколком у ногу. Тоді на фронті діяв наказ – в бою техніку цілою не залишати! Ми зняли кулемет і підірвали танк гранатами…

Вогняна дуга - Битва під Прохорівкою
Вогняна дуга – Битва під Прохорівкою

Екіпаж  Миколи Мілаша продовжив бій вже як піхота,  наступаючи з-за танків на оскаженілого ворога. За той бій Микола Ілліч  отримав медаль «За бойові заслуги» і, після нетривалого лікування, продовжив воювати.

Десь у серпні, вже під час бою під Богодуховим,  у його нової машини порвалася гусениця. Тоді танк перетворився на нерухому мішень.

На допомогу прийшов екіпаж лейтенанта Ільюхіна, який і врятував товаришів від вірної загибелі. Під щільним  обстрілом силами двох екіпажів танкісти зуміли полагодити гусеницю і танк знову пішов у бій.

На Прохорівському напрямі
На Прохорівському напрямі

В цьому бою Миколу Ілліча знову було поранено, але і після лікування він повернувся в свою «рідну» бригаду.

Війну закінчив, дійшовши до Берліна, де воював на посаді командира танкової роти,  помічника начальника штабу полка.

За те, що його екіпаж в боях у квітні 1945 року знищив два танки, чотири гармати, три міномети і до півсотні солдатів і офіцерів противника, він був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.

– Останній раз горів у танку 8 травня 1945 р. за день до перемоги. Це трапилося в самому серці Берліна на Вільгельм-штрассе, якраз перед імперською канцелярією. Ми зійшлися в протиборстві з «Тигром», в мій  танк влучив снаряд і вибухом мене викинуло з люка..

Екіпаж загинув, а командира  знайшли солдати із сусідньої частини. Отямився Микола Ілліч вже в госпіталі.

– Коли в танк потрапляє снаряд, то розривається на безліч уламків. У мене було посічено голову і бік, відірвало палець, до того ж, я був контужений.

Про те, що мене відправили в госпіталь, мої товариші по службі не знали. Та й ніхто з них навіть не думав, що мені вдалося тоді врятуватися, тож  додому відправили похоронку…

ВІЙНА І ВІРШІ

Микола Мілаш згадує, що почав писати вірші у віці 12 років.

– Якось до нас у школу приїхав відомий в ті роки поет Терень Масенко і вчителька показала йому мої вірші. Вони дуже сподобалися поетові; він їх забрав і показав колегам, після чого мою поезію надрукували у всеукраїнській газеті «На зміну».

На війні Микола Мілаш продовжував писати: «На війні такій великій було місце і віршам…» Неодноразово друкувався у фронтових газетах.

Якось Микола Ілліч познайомився і потоваришував з фронтовою медсестрою-поетесою Юлією Друніною та її чоловіком, поетом Миколою Старшиновим. «Разом і воювали, і пісні співали, і вірші писали», – говорить Микола Мілаш.

Мілаш - поет фронтовік
Мілаш – поет фронтовик

– Ми продовжували підтримувати дружні стосунки і після війни. Завдяки Юлії Друніній в 1989 році у видавництві «Промінь» вийшла моя перша поетична збірка «Квіти на броні», та і їй самій я присвятив не один вірш.

Світ побачили понад 20 поетичних збірок Миколи Мілаша. Багато з його фронтових віршів є автобіографічними. Кожен з них – епізод великої визвольної війни або пам’ятник бойовим товаришам, що зробили крок у безсмертя. «…Так, варта смерть того, щоб вічно жити!» – це про них, загиблих за Батьківщину.

Микола Мілаш керував літературною вітальнею героїко-патріотичного клубу «Пам’ять» та діорамою «Битва за Дніпро» у місті Дніпро (Дніпропетровськ).

Був головою Ради ветеранів 1-ї танкової армії на Україні. Щосуботи у великому залі історичного музею Дніпропетровська проводив збори «Клубу пам’яті» для ветеранів і сучасної патріотичної молоді.

Останній доробок поета – тритомник вибраних творів, присвячений 70-річчю Великої Перемоги. Поет-фронтовик вважає, що найвищими духовними цінностями є любов до Батьківщини і братерство між людьми.

– Я не можу без сліз слухати пісню «Журавлі» – виникає стільки спогадів про бойових друзів…

Микола Мілаш, 1945 р.
Микола Мілаш, 1945 р.

 

А день на войне – словно век,

И труден, и крут бесконечно.

Его непредсказанный бег,

То медленней, то быстротечней.

 

Как по лезвию жизнь течет –

На грани на тонкой, той самой.

И дней тут ведется отсчет

Атаками, а не часами.

*   *   *

На двоих нам было тридцать шесть.

И граната на двоих одна.

Грунт звенел под ломом, словно жесть,

Спать хотелось – было не до сна…

 

Упал солдат у овсяного мыса,

Руками тёплый шар обняв земной.

Он даже мёртвым словно бы стремился

Его от крови заслонить собой…

*   *   *

Всё меньше помнят о ранах, о болях, стонах Земли

И орденах ветеранов, и обелисках в пыли.

 

Видать, мы нынче душой очерствели,

Иль оскудел доброты полёт?

Ведь мы же песни общие пели,

А нынче каждый свою поёт.

(«Я – альтруист»)

*   *   *

…И устояли. Не машины –

люди,

Где все горело, что могло

гореть.

В аду кромешном

показалось чудом:

Как люди все ж смогли

здесь уцелеть?

Сказал же кто-то:

сердце человечье

Мало и хрупко и легко

избыть,

Но оказалось:

сталь расплавить легче,

Чем сердце это самое

разбить.

 

 

Have any Question or Comment?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

CAPTCHA image
*

Youtube “Громада Черкащини”

Text Widget

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Aenean dapibus erat eget rhoncus facilisis. Duis et lacus ut tellus fermentum ultricies quis sit amet mauris. Nullam molestie, mauris ac ultrices tincidunt, sapien turpis rhoncus tellus, sed sagittis dui felis molestie risus.