Авторські статті,  фото та відео на різні теми

Оксана Забужко. “Новий провінціалізм” черкаського штибу


Нове плаття Проні Прокопівни, – Оксана Забужко про Черкаси і “новий провінціалізм”

14 Травня 2018

Нещодавно в Черкасах, шукаючи під час літфесту затишного місця повечеряти (а в центральноукраїнській провінції це все ще проблема, середній клас, який їсть “не вдома”, тут іще не сягнув тої критичної маси, щоб “замовляти” бізнес під себе…), ми наткнулися серед міста на прецікавий архітектурний покруч.

Елеґантна двоповерхова сецесійна кам’яничка – кутова, з вежею й балкончиками, хоч зараз у підручник з історії модерну (кажуть, буцім навіть самого Городецького проект!), – з одного боку була майже наполовину перегороджена скляною терасою в’їхалого в неї, як трактор в оперу, хіпстерського ресторану (підсвітка обіцяла “casual cafe”), а над тим усім красувалася, зриваючи очі, здоровенна, в три сецесійні вікна завширшки, вивіска – “NICE 2 MEET YOU”. (Згадався відомий анекдот із 1990-х – “ничего, что я по-английски?..”)

А тимчасом виявилося, що кам’яничка непроста не тільки архітектурно – і містить аж два міські музеї, зокрема кімнату-музей Василя Симоненка: на другому поверсі досі жива і чинна редакція газети, в якій він працював.

– Тоді чому ресторан “Найс ту міт ю”, а не “У Симоненка”? – здивувалась я. – Це ж така крута була б фішка!..

В голові одразу ж замерехтів бізнес-проект: Василь Симоненко, як відомо, був у свої студентські літа знаний на весь КДУ “штатник”, фанат Гемінґвея і “стиляга” в “дудочках”, – можна було б зробити бомбезне арт-кафе, таке – під американський танцхол доби раннього рок-н-ролу в поєднанні з нашими 1960-ми: чорно-білі фото, на покуті “старий Хем” із люлькою в зубах, навпроти – молоденька Алла Горська з зачіскою-“шиньйоном”, в колонках Сінатра, і Преслі, і “Не топчіть конвалій”, і меню з акцентом на коктейлі – культове місце могло б бути, із Києва би приїздили, бо там такого нема – з колишніх шістдесятницьких “точок зборки” жодна з такими виграшними характеристиками не заціліла, чому ж тут іґнорять такі можливості, а тулять натомість цей геть недоречний “хром-і-стєкло”?..

– А щоб по-європейському було! – пояснили мені господарі.

Щойно тут до мене дійшло, і я прикусила язика: “по-європейському” для нашої провінції – це, як і 150 літ тому для Проні Прокоповни Сєркової, автоматично означає – “по-іноземному”, “не так, як удома”. А раз щось (хоч би й культовий для свого часу поет) є українським, то, значить, “європейським” він (вона, воно) уже “по дефолту” бути не може.

З меню з’ясувалося, що й “casual” по-черкаськи – то теж не продукти місцевих фермерів, як у всьому світі (“швидко й по-домашньому”), а розморожена норвезька сьомга з кускусом та салат із таких самих мерзлотних морепродуктів. Все за тим-таки Старицьким – щоб не пироги з маком та вареники з гурдою, а всьо больш пальцини, нанаси…

Сію минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний скус…

Have any Question or Comment?

Leave a Reply

Smart Youtube Widget

https://www.youtube.com/embed/9PC8y02mDXU