ОПЕРАЦІЯ “УРАН” – ПЕРЕЛОМНА БИТВА ДРУГОЇ СВІТОВОЇ


19 листопада – 73 роки з дня початку операції «Уран» – контрнаступу Червоної Армії під Сталінградом

Висота 102,0 – “Мамаєв курган”

19 листопада 1942 р. розпочався контрнаступ наших військ під Сталінградом, який завершився оточенням і повним розгромом трьохсоттисячного угруповання противника. Сталінградська битва стала переломною у ході Великої Вітчизняної війни і після нищівної поразки в ній гітлерівському звіру-людожеру було остаточно зломано хребта.

Житель українського Житомира, росіянин Кирило Семенов – один з тих, хто брав участь у цій епохальної операції. У вересні 1942 року, в період найдраматичнішіх днів оборони міста, він потрапив до Сталінграду і опинився в самому епіцентрі Сталінградської битви.

Боєць став одним з числа героїчних захисників висоти 102,0 (так на військових картах позначався Мамаєв курган) і де сьогодні розташований всесвітньо відомий меморіальний комплекс.

Мамаєв курган. Наші дні.

ГОЛОВНА ВИСОТА БАТЬКІВЩИНИ

Події далекої ночі 21 вересня 1942 року, коли у складі кулеметного батальйону безвусий сержант після форсування Волги потрапив до Сталінграду, а також всю подальшу епопею не змовкаючих ні вдень, ні вночі боїв за Мамаєв курган 92-річний Кирило Олександрович пам’ятає так, ніби це було тільки вчора.

Народився Кирило Семенов  22 травня 1923 р. у місті Семенов Нижегородської області. Каже: «Те, що прізвище таке ж саме, як і назва міста, просте співпадіння, адже мої батьки були приїжджими».

– 27 березня 1942 р. декількох учнів 10-х класів нашої школи, кому вже виповнилося 18 років, призвали в армію і направили в Талліннське піхотне училище, що знаходилося після евакуації в Тюмені. З шести місяців нам вдалося провчитися лише чотири – вийшов наказ у зв’язку з важким становищем на фронті змінний склад училища направити в діючу армію без присвоєння звань.

У середині серпня прибули в Красноуфимськ Свердловської області, де на формуванні саме перебувала 284-та стрілецька дивізія підполковника Батюка. З курсантів училища було сформовано 86-й окремий кулеметний батальйон і через місяць ми поїхали в Сталінград, – розповідає Кирило Олександрович. Там, незабаром, він прийме бойове хрещення, вступивши в свій перший бій на підступах до Мамаєва кургану.

– Велика заслуга нашої дивізії у Сталінградській битві полягає в тому, що  бійці відстояли цю головну висоту Вітчизни – Мамаєв курган!

Якщо дивитися з лівого берега Волги на Сталінград, то Мамаєв курган постає над містом по центру, а трохи лівіше, вздовж річки, знаходилося нафтосховище, яке представляло собою кілька величезних нафтових баків. Саме там і  висаджувалася наша дивізія. Між цим місцем та Мамаєвим курганом було розташовано метизовий завод, звідки ми і розпочали контрнаступальні бої, в ході яких взяли завод а, вже 4 або 5 жовтня,  викуріли німців з  Мамаєвого кургану.

До речі, дуже напруженими для Сталінграда були дні саме середини вересня, коли тільки розгорнулися бої за оволодіння Мамаєвим курганом, який напередодні захопили гітлерівці. Все це дуже добре описує Чуйков в своїх мемуарах. Якби противник зумів прорватися через Мамаєв курган до Волги і закріпитися, то був би реалізований план німецького командування з розчленовування наших військ. Тоді фронт був би розрізаний на дві частини. Таким чином, це полегшило б завдання знищення 62-ї і 64-ї армій, що відчайдушно боронилися в Сталінграді.

Курган – дуже важлива стратегічна висота, з якої добре проглядалося місто і все навкруги, прострілювався навіть протилежний берег Волги, а, головне, переправи. Це – панівна висота, що височіє над містом на 102 метри. Тому значення захоплення Мамаєвого кургану було величезним!  Німець тут не дійшов до Волги всього близько кілометра!

Тоді, в середині вересня, на допомогу частинам 62-ї армії прийшла 13 дивізія Родимцева, яка в ті дні стала легендарною і, разом з 112-ю дивізією, зуміла вибити німців з Мамаєва кургану. Це сталося 16 вересня 1942 року. Через три дні до битви, без перебільшення, світового значення приєдналися  бійці 95-ї стрілецької дивізії полковника Горишного. А вночі 21 вересня форсували Волгу і вступили в бій частини 284-ї стрілецької дивізії, у складі якої воював кулеметник Кирило Семенов.

Просунувшись з боями вглиб більше кілометра,  бійцям дивізії вдалося закріпитися біля метизного заводу. Почалася героїчна епопея боротьби за висоту 102,0, названу, згодом названу головною висотою Батьківщини.

– Точилися важкі бої. Дивізія Родимцева спливала кров’ю і ми підійшли до неї на виручку. Першими під приціл ворога потрапили офіцери. Коли офіцерів повибивали, я став командиром кулеметного взводу. На той момент у всьому взводі, з положених по штату 27 бійців, залишилося тільки 8 чоловік і два кулемети – це та кількість, яка має бути у відділенні!

До 19 листопада командування готувало наступ, але ми про це нічого не знали, тому сварили вище начальство, на чому світ стоїть! Що ж це у нас таке коїться, що поповнення немає? А його не було тому, що йшла підготовка до найбільшої, небаченої досі операції, а ми, солдати, знали тільки те, що потрібно триматися і трималися, як могли.

Кулементники під Сталінградом
Кулементники під Сталінградом

Коли ми прийшли, місто ще стояло, за винятком розрушень, заподіяних бомбардуваннями. Але за час боїв вже до середини грудня від міста не залишилося нічого – Сталінград був зруйнований повністю і перетворився на суцільні завали битої цегли та бетону.

Війська несли дуже великі втрати – німці за всяку ціну хотіли скинути нас в річку, але ми, як могли, чиплялися за рідну землю. Перед самим 19 листопада Волга почала «вставати» і по річці пішла «шуга» – дрібний лід. Раніше продукти і боєприпаси нам доставляли по річці, а через «шугу» це стало неможливим. Тепер все необхідне нам скидали з літаків У-2. Почалися труднощі з харчуванням, адже солдатський пайок урізали наполовину. Так тривало тижнів зо два, а коли вода, нарешті, замерзла, нам почали переправляти продукти і боєприпаси по льоду.

Навколо Мамаєва кургану постійно йшли неугавні бої. Потім було встановлено, що від розривів снарядів і мін висота стала на 6 метрів нижчою! Уявіть собі, що  земля накруги горіла! Це не метафора! Чи могла взагалі людина  в таких умовах вціліти?! Були величезнії втрати. Але людина так влаштована, що до всього звикає, тож звикли і ми. Солдати спали в нішах під постійним обстрілом і вже по звуку визначали, яка міна або снаряд летять мимо, а який буде твоїм і потрібно швидко реагувати. Звичайно, були і нервові зриви – не всі в змозі витримати таке нелюдське напруження..

Коли я  перебував на Мамаєвому кургані, температура повітря була терпимою, не нижче 10-15 градусів морозу, – згадує фронтовик, – Особливо важко і страшно було  після 15 грудня, коли настали справжні холоди, але тоді мене вже відвезли в госпіталь.  Через тяжке поранення в середині грудня 1942 року йому довелося залишити поле бою.

Особовий рахунок бійця Семенова.
Особовий рахунок бійця Семенова.

– 12 січня мене «зняв» ворожий снайпер. Як потім виявилося, куля пройшла всього в лічених міліметрах від серця. Хірург сказав: «Я не знаю, як куля примудрилася так протиснутися, у всякому разі, відзначай цей день як другий день народження», що я сумлінно і роблю ось уже протягом 73 років!

Вже в госпіталі прийшла звістка про нагородження бійця медаллю «За бойові заслуги». У нагородному листі, підписаному за день до поранення, говориться: «У ніч на 1 жовтня 1942 р., відбиваючи атаку ворога, командир відділення був поранений, його місце зайняв товариш Семенов. У боях за місто Сталінград відділення товариша Семенова знищило 70 німецьких солдатів, вивело з ладу одну вантажну машину і два вози. Сам особисто тов. Семенов знищив 17 фашистів».

Після одужання Кирило Семенов повернувся на фронт і дійшов до самого лігва фашистського звіра! В переможному 1945 році його, за бої в Німеччині, нагородять ще й орденом Червоної зірки.

Кирило Семенов в наш час.

В мирний час Кирило Олександрович продовжив службу в армії, а після виходу в запас багато років був керівником організації ветеранів Сталінградської битви.

В 1980 році його було запрошено на святкування 80-річчя командуючого 62-ї армії, у складі якої воював у Сталінграді, легендарного полководця, Маршала Радянського Союзу Василя Чуйкова.

– Тоді трапилася така історія:

подейкували, що Василь Чуйков з Леонідом Брежнєвим були на якомусь заході в НДР і, по дорозі додому, посварилися. Якраз побачила світ відома книга Брежнєва «Мала земля» і Василь Іванович заявив Леоніду Іллічу – мовляв, якби ми не втримали Сталінград, не було б і вашої Малої землі… Про це дізнався Суслов і всі урочисті заходи, намічені в зв’язку з ювілеєм Чуйкова в Центральному будинку Радянської армії, були скасовані.

Як би там не було насправді, але 80-річчя з дня народження легендарного маршала Радянського Союзу на державному рівні не відзначалося. Нас, осіб 40-50 однополчан, Чуйков зібрав у своїй квартирі. Я привіз подарунок від Житомирщини – вазу, на якій з одного боку був зображений його портрет, а на іншій – бойовий шлях нашої 62-ї армії від Сталінграда до Берліна.

До цього я тільки один раз зустрічався з легендарним командувачем, аж тут випала нагода поспілкуватися ближче. Теплому спілкуванню сприяла і невимушена обстановка. Ювіляр підійшов до кожного з гостей, і для всіх у нього знайшлося кілька теплих слів. Серед запрошених був і начальник розвідки нашої дивізії полковник Графчіков. «Якось мені конче був потрібен «язик», тож я прошу, Графчіков ти тільки постарайся», – весело промовляв Василь Іванович, згадуючи війну. Підійшла черга і до мене. «І де це ви такого красеня знайшли для зображення?» – пожартував він, показуючи на свій портрет…

Кирило Семенов згадує спілкування зі своїми однополчанами, легендарним командувачем армії, і йому здається, ніби він зустрічається зі своєю вогненною молодістю, загартованою в боях на висоті 102,0 – Мамаєвому кургані...

Кирило Семенов з батьками після повернення з фронту.
Кирило Семенов з батьками після повернення з фронту.

НА МАМАЕВОМ КУРГАНЕ ТИШИНА

Музыка Александры Пахмутовой

Слова Виктора Бокова

 

На Мамаевом кургане тишина,

За Мамаевым курганом тишина.

В том кургане похоронена война,

В мирный берег тихо плещется волна.

 

Перед этою священной тишиной

Встала женщина с поникшей головой,

Что-то шепчет про себя седая мать,

Всё надеется сыночка увидать.

 

Заросли травой степной глухие рвы,

Кто погиб, тот не поднимет головы,

Не придёт, не скажет: «Мама, я живой!

Не печалься, дорогая, я с тобой».

 

Вот уж вечер волгоградский настаёт,

А старушка не уходит, сына ждёт.

В мирный берег тихо плещется волна,

Разговаривает с матерью она.

1963 г.

Have any Question or Comment?

Leave a Reply

Smart Youtube Widget

https://www.youtube.com/embed/9PC8y02mDXU