Брати Лисенко


Spread the love

Брати Лисенко: всі десятеро пішли на фронт і всі десятеро повернулись…

Велика Вітчизняна війна стала трагедією для мільйонів радянських сімей. Вважається, що в кожній родині сьогодні є родичі, які постраждали в кровопролитних боях.

Тому особливо дивною виглядає історія Євдокії Лисенко, яка відправила на фронт десятеро рідних синів. Всі вони повернулися додому!

Зараз в центрі її рідного села Бровахи в Черкаській області стоїть пам’ятник Матері.

У 1930-х роках в українському селі Бровахи жила велика і дружна сім’я Лисенко. У Євдокії та її чоловіка Макара Назаровича всього народилося 16 дітей. Це були 11 синів і 5 дочок.

Тоді був непростий час, особливо важко доводилося не заможним людям. Але Лисенко зуміли зберегти майже всіх своїх дітей і за часів голоду, і в роки Великої Вітчизняної…

Трагедія трапилася тільки з одним із синів. У 1933 році Євтух в пошуках роботи відправився до Києва. Незабаром слід його загубився, він перестав виходити на зв’язок з родиною. Швидше за все, молодий чоловік помер, але точно його доля невідома.

Коли розпочалася війна, сини залишили батьківський будинок. На фронт вони пішли разом : Петро, ​​Хтодось, Михайло, Іван, Степан, Василь, Павло, Микола, Олександр і Андрій.

Велика Вітчизняна війна забрала мільйони життів, але брати Лисенко повернулися додому живими! Багато хто до цих пір вірить, що заслуга в цьому належить молитвам їх матері, яка всі ці роки просила Бога, щоб він оберігав її діточок від смерті і каліцтв.

Звісно, що Євдокія Данилівна була найщасливішою жінкою в їхньому селі. Вона не могла нарадуватися тому, що всі її сини повернулися додому живими.

Вона ще довго працювала (аж до 77 років), а сусіди запам`ятали її як привітну і веселу.

Про сім’ю Лисенка стало відомо на початку 1980-х років, коли нарис про них написав кореспондент “Літературної газети”

На публікацію звернув увагу директор заводу в Дніпропетровську який заявив, що готовий відлити скульптуру цієї жінки.

Через два роки бронзова фігура Євдокії Лисенко вже була встановлена ​​в селі.

Лисенко Євдокія – моя прабабуся, яку майже не пам’ятаю, а Лисенко Степан – мій чудовий дідусь, якого не любити і не поважати було просто неможливо! Окрім того, що всі члени цієї родини стали героями, хочу відмітити, що вони мали найкращі людські якості! Щирість, безмежна доброта, щедрість, бажання завжди допомогти, наполегливість, працелюбність, скромність…. Це далеко не весь перелік рис, які характеризують нашого дідуся. Світла йому пам’ять ! Любимо і пам’ятаємо! Дуже шкода, що в селі Бровахи, де стоїть пам’ятник Лисенко Євдокії, з кожним роком стає все менше і менше жителів…. Наталія Бірюкова, фейсбук

Громада Черкащини

Have any Question or Comment?

Leave a Reply

Наш канал на Youtube