Підводити підсумки модно. Я не претендую на істину, але поділюся своїм розумінням, заснованим на декількох роках особистих спостережень.
Відразу позначу головне: рік був хороший! У житті кожного з нас відбулося багато подій, ми змінилися. Більшість вижили і стали сильнішими. Є й інші позитиви…
А тепер, пропоную короткий підсумок 2020 року з точки зору політичних процесів – Україна все ще стирчить між двох пагорбів. Саме там, де ми й зупинилися…. в 2014 році !
Можливо, це потрібно за якимось всесвітнім планом?! Щоб ми утвердилися в своєму виборі. Постояли на місці і переконалися, що далі так не можна… Але абсолютно точно – можна було б і краще!
Від Росії ми відсахнулися, але до Європи так і не дійшли.
Для Порошенко & його хлопців надто вигідно виявилося ловити рибку в болоті десь посередині. Але те, що вигідно для них, виявилося глибоко невигідним для більшої частини населення.
Поки ті хлопці «пиляли» оборонний бюджет, або, наприклад, Одеський припортовий – населення України освоювало правильний кут нахилу над полуницею…
Як на мене, головна причина прольоту Порошенко на виборах 2019 року така: при «сивочолому Петрові» не було майбутнього, а була тільки смерть під голосні динаміки пропаганди.
Від Зеленського ж чекали швидкого ривка в бік обіцяної вершини, увінчаної синім прапором із золотими зірочками Євросоюзу. Спочатку, начебто, засяяло! Перші кроки виявилися досить бадьорими: нові обличчя, турборежим, яскраві відосики і робота 24/7. Але, далі медіа-картинки щось не пішло…
Нові обличчя зробили вигляд, що в’їхали на пагорб за новими принципами. Призначили уряд Гончарука, і… тут же розгорнули біля його підніжжя базовий табір для відпочинку!
Вони забули стару істину від Аліси : щоб просто стояти на місці – потрібно бігти !
Але, якщо ти дійсно хочеш кудись потрапити, потрібно бігти в два рази швидше.
На подив, ніхто нікуди бігти не захотів. Умови приєднання до Євросоюзу й досі виконані лише наполовину, і з цього ніхто особливо не париться.
А отже умовно-новий базовий табір, що розташувався неподалік від покинутої стоянки Порошенко, влаштував усіх.
Все залишилося так, як було за Петра: ті ж інститути влади, всі ті ж гасла, ті ж закони, ті ж самі «активісти»!
На подив, ті люди, що залишилися від епохи Порошенко, виявилися на рівень професійнішими за нову активістську поросль, тому впевнено утрималися на позиціях. А ще, втрутилися західні партнери, тож виник дивний мікс: в якому нововладні активісти змішалися з залишками старої системи БПП – наркофронта.
Зрозуміло, що олігархату добре, адже ці хлопці вже бачили всяке. Вони миттєво налагодили адаптивний схематоз і почали пиляти недопіляне: «Центренерго», ОГХК, «Електроважмаш», «Енергоатом» і багато інших компаній стали дійними коровами не будемо казати кого.
До речі, як не дивно, але відмінно влаштувалися і, так звані, «соросята». Опинившись у владних структурах, вони автоматично відчули себе в безпеці і комфорті.
Комфорт розслабляє. Це на вулиці ви можете бути голодні і злі, а сидячи в теплому гарному кабінеті, вже нічого не хочеться міняти. Особливо, якщо ви прийшли до влади у зв’язці з деякими олігархами українського розливу…
Нашим західним партнерам теж виявилося не до України. Своїх проблем вистачає: корона, тероризм, президентські перегони в США.
Важливі для них питання, а саме – відкриття ринку землі, незалежні наглядові ради, концесії, обслуговування боргу – нова українська влада гарантувала. А далі – якщо індіанці самі не хочуть жити по-людські, то чому “шериф” повинен їх змушувати?
Отже, склалася ситуація, яка гарно лягає на руку нашим російським «братам».
В епоху Порошенко вони з годик поспостерігали з вершини свого пагорба, як українське стадо тупцює біля підніжжя європейського пагорба. Потім сформували зондер-команди, спокійно спустилися до родючої долини сусідів і почали робити те, що захотіли або вважали за потрібне.
При Зеленському більшість жителів України зазнало дежа-вю. Питання не в тому, хто краще: «соросята» або росіяни, хоча всіх нас намагаються саме в цьому переконати з екранів телевізорів.
Питання в тому, що ні ті, ні інші не збираються рухати Україну вперед!
Україна – найбільша країна Європи, що багата надрами та людьми, стає найбіднішою на континенті! В цьому – пряма відповідальність Президента і його оточення, яке, до речі, дуже непогано влаштувалося зі своїм «Великим будівництвом» і острахом щодо будь яких змін, типу, а раптом все само собою розсмокчеться?
Та ні, нічого саме по собі не розсмоктується… Найгірше під час бійки – просто стояти. Удари прилітають, хочемо ми цього чи ні.
Різні потужні сили намагаються розтягнути Україну в різні боки. Але якщо ми не бажаємо битися, то будемо постійно отримувати. Це ж так просто. По факту, виходить, що у всіх є плани на Україну, крім самої України…
Вихід один – починати рухатися і битися!
Звісно, що тепер це зробити набагато складніше, адже за рік “теплої ванни” і нерішучого “тупцання” Зеленський розгубив практично всі ресурси довіри і сил.
В нього з’явився ще один привід переконати себе і всіх нас, що нічого не вийде змінити…
Що тут сказати? Діло хазяйське. Новий Президент бездарно витратив цілий рік. Але ж, якого біса лізти у бійку, якщо битися не можеш?!
Повторюся: можливо, так сталося за якимось Всесвітнім планом…
Але ж, удача приходить в будинок, де її зустрічають. Той же коронавірус можна було використовувати не для розкрадання грошей з бюджету і не для самовиправдання, а для мобілізації сил всієї нації….
Ще трошки часу і люди зрозуміють – при Зе у них немає майбутнього. І питання не в тому, що Бонапарта, який, на жаль, не відбувся, та й всю його свиту поженуть з ганьбою.
Питання в тому, що це був наш ШАНС !
17 брюмера , 2020 року.
Facebook – Сергій Лямець, переклад В. Журенков.