Літати, як білка. Історія і принципи польотів у вінгсьюті


Spread the love

Звідки “ростуть” крила

Принцип, за яким побудовано вінгсьют (англ. «костюм-крило») людина підгледіла у білок-летяг.

Гризуни планують з дерева на дерево за допомогою перетинки, яка натягується у них уздовж тіла, коли вони розчепірюють лапи.

Перший вінгсьют було винайдено ще в 30-і роки минулого століття. Однак знадобилося ще 60 років, щоб довести його конструкцію до ладу.

По-перше, до костюму потрібно було інтегрувати парашут (необхідний для приземлення) таким чином, щоб він не заважав плануванню. По-друге, довго не виходило зробити перетинки-крила, які дозволяли б передбачувано керувати вінгсьютом.

Французькі ребра

Отже, сучасний вінгсьют  з’явився в кінці 90-х. У цього костюма дві перетинки натягалися, коли парашутист розводив в сторону руки, а третя – коли ноги.

Всі три крила складалися з двох шарів матерії : верхньої і нижньої, і напиналися, коли в них потрапляло повітря через розташовані в передній частині костюма повітрозабірники.

Крім того, в перетинки були вшиті ребра жорсткості, які допомагали крилам зберігати форму і міняти аеродинамічні характеристики, коли людина починала рухати кінцівками.

Цей костюм винайшов француз, парашутист і винахідник Патрік де Гайардон. З тих пір всі вінгсьюти шиють за цими принципами, хоча конструкція постійно допрацьовується.

З літака

Перетинки фактично перетворюють весь костюм у крило. Щоб воно почало працювати, потрібен зустрічний потік повітря. У літаків такий потік створює двигун, штовхаючи фюзеляж вперед.

Коли парашутист у вінгсьюті стрибає з літака, він відразу починає планувати в горизонтальній площині, так як у нього вже є велика початкова швидкість.

Це найпростіший тип польотів у «костюмі-крилі» і саме з нього зазвичай починається навчання. Правда, в традиційній парашутній школі спочатку треба  довести, що ти зробив, як мінімум, 200 стрибків зі звичайним парашутом-крилом.

Такий досвід потрібен для того, щоб без проблем вистрибнути з літака і щоб прийняти єдине правильне положення для штатного відкриття купола при приземленні.

З обриву

Необхідну для горизонтального польоту швидкість (60-90 км/годину) можна набрати і за кілька секунд вертикального падіння, під дією сили тяжіння.

Для цього треба піднятися на високу гору або, наприклад, будівлю і стрибнути вниз. Чим вище точка старту, тим довше розгінна частина падіння, тим швидше і на більшу відстань ти полетиш уздовж горизонту.

А ще можна планувати, притискаючись до схилу гори, – це називається «проксіміті», але тут потрібна відточена техніка управління вінгсьютом.

Це найризикованіші піруети, вони ж і найцікавіші та найвидовищні.

 Політ вниз

У вінгсьюті не можна набрати висоту, адже занадто мала площа крил. Але для відчуття польоту досить і того, що підготовлений парашутист в хорошому костюмі в середньому пролітає 2-2,5 м по горизонталі на кожен втрачений метр висоти. Отже, подолати в такому режимі 10-20 км, стрибаючи з літака, – цілком досяжно.

Польоти у вінгсьюті – погодозалежний вид спорту, але вітер може перешкодити тільки в момент старту з нерухомої відправної точки.

Наприклад, він просто не дозволить відлетіти від скелі. Зате у польоті проблем через турбулентність не виникає. На швидкості планування у вінгсьюті ти просто пронизуєш будь-які повітряні потоки.

 Страх

До стрибків у вінгсьюті, на відміну від звичайних стрибків з парашутом, неможливо звикнути. Страшно завжди. Просто страх буває різний.

Поступово починаєш розуміти, що він має масу градацій, вчишся їм управляти. По суті, тобі треба робити дуже прості, з точки зору моторики, рухи, але в стані жорсткого стресу.

Тренується це тільки постійними стрибками. Завжди краще стрибати потрошку, але регулярно, ніж багато, але запоями. Щоб психіка не відвикала.

 Ризик

/Розповідає Валерій Розов дворазовий чемпіон світу з парашутного спорту,

автор єдиного в світі парашутного стрибка до кратеру вулкану /

Він присутній завжди. Але є умови штатні, а є такі, що виходять за звичні рамки. У другому випадку ти аналізуєш ситуацію і прикидаєш, що до чого.

Якщо мова про звичайний тренувальний стрибок (третій за день і з цього місця я вже стрибав 50 разів) і мені щось не подобається, то я піду вниз пішки. Але якщо я 1,5 місяця збирав експедицію до цієї точки і іншого шансу стрибнути в мене не буде, то я готовий ризикувати.

Коли влітку 2011 року я стрибав з Монблану, там був поривчастий вітер.
Але, подумавши, куди буду приземлятися, якщо щось піде не так, я вирішив діяти.

Тоді політ і справді пішов не за планом, до підніжжя гори я не дотягнув, але благополучно приземлився на запасному майданчику на льодовику Бренва.

А, наприклад, рік тому на вершині гори Шивлінг в Гімалаях (6420 м) довелося простояти кілька днів, чекаючи відповідної погоди. Результат: пройшов більше 4 км по горизонталі зі швидкістю близько 200 км/годину, перепад висот – близько 2200 метрів.

Вінгсьют і спорт

Польоти у вінгсьюті вже визнані видом спорту Міжнародною федерацією повітроплавання. Правда, поки змагатися можна тільки в груповій побудові фігур у повітрі – грубо кажучи, у кого більше зчепиться в польоті учасників.

Крім того, проводиться багато аматорських неофіційних змагань по польотах у вінгсьюті в горах. В основному це стрибки з GPS-датчиком, який знімає дані про швидкість, дальність і якість польоту. Наприклад, я розганявся до 200 км/год  (рекорд швидкості – 363 км/год).

Але люди, за великим рахунком, стрибають не заради спортивних досягнень, а заради ейфорії польоту. Людина може уявити собі, що таке альпінізм, жодного разу не побувавши в горах. З рюкзаком йдеш у гору – на це уяви вистачає…

А ось що людина відчуває, коли вільно переміщується в тривимірному просторі – словами не передати!

Осягнути це можливо тільки спробувавши на собі.

Livejournal

Have any Question or Comment?

Leave a Reply

Наш канал на Youtube