Стаття сумнівна за визначенням і не тільки тому, що підписана анонімним ім’ям, але й тому, що наведений в ній фактаж повністю не обгрунтовано. Але, вважаю, що вона може слугувати полем для дискусії на тему “Що являє собою сучасний український журналіст”.
Журналіст – дуже потрібна суспільству професія. Певною мірою журналіст залежить від замовників й у цьому немає нічого страшного. Однак існує особлива категорія журналістів, яка може кардинально змінювати свої погляди в залежності від розміру отриманих гонорарів. В такому випадку доречно говорити про “журнашлюх”.
“Журнашлюхи” активно використовуються замовниками для розповсюдження чорного піару, донесення до читачів та глядачів недостовірної інформації. При цьому такі «журналісти» не гребують жодними засобами. Вони прекрасно розуміють, що заробіток для них лежить не тільки в тій площині, щоб надавати суспільству об`єктивну інформацію, а ще й в тому, щоб, наприклад, не висвітлювати деякі очевидні речі, але теж за гроші. На жаль, в українськіх медіа це стало одним з бізнес-напрямків – не тільки створювати чорний піар, а й платити за те, щоб матеріалів не було. Тих, хто вміло та натхненно бреше, талановито розповсюджує брудну інформацію, скуповують, як жінок певного ґатунку – оплачуючи послуги, але внутрішньо гидуючи.
Саме таким “журнашлюхом” виявився черкащанин Валерій Воротник – аморальна і брехлива людина та напрочуд продажний журналіст, який за гроші постійно і без розбору наводив наклепи на будь-які політичні сили, політичних діячів та різного рангу державних посадовців Черкащини. Чого варте лише багаторазове замовне цькування губернатора Юрія Ткаченка, та багатьох інших.
Інколи пана Воротника у Черкасах справедливо називають «чорнушним політтехнологом». За один висмоктаний з пальця матеріал, написаний або навіть передрукований у період виборів чи президентських перегонів, цей безсоромний “журнашлюх” заробив чималі гонорари.
Саме він видавав та редагував «Черкаську газету», створену виключно під вибори та задля дискредитації одного з кандидатів у народні депутати по 194 виборчому округу.
“Безкомпромісний” борець із командою Сергія Одарича Воротник раптом різко спрямовує хвилі чорного піару у бік Миколи Булатецького. Зрозуміло, що і тут спрацювало грошове замовлення від зацікавленої сторони.
У політиці Воротник також ніколи не відрізнявся розбірливістю і завжди шукав вигідних покровителів. Як відомо, у квітні 2004 на інтернет-видання «Українська Правда» та газету «Україна Молода» Воротником, тоді редактором газети «Антена», помічником депутата Шуфрича із СДПУ(о) та колишнім юристом Інституту масової інформації Марією Самбур, було подано позов до суду, що набув широкого розголосу.Тоді цих людей було прийнято вважати агентами з особливих доручень команди Медведчука в медіа-сфері, а прикриттям їм слугував «Центр кризової журналістики».
Коментуючи цей позов, “Українська правда” в редакційній статті “Кризові менеджери Медведчука оголосили війну “Українській правді”пише: “…судовий позов є зручним механізмом переслідування ЗМІ під час виборів, коли накладено мораторій на перевірку мас-медіа податковими та іншими контролюючими службами. […] Також цей випадок із “УП” має бути показовим побиттям для інших інтернет-видань. […]
Практично усю діяльність Валерія Воротника треба розглядати саме через призму фінансового інтересу, а не як відстоювання певної ідеї чи боротьбу за справедливість. Навіть вищезгадуване «непримиренне» протистояння команді Одарича не завадило йому свого часу намагатися продати власні медіаресурси саме представникам Одарича. Або, ще такий приклад : позаочі поливаючи брудом одіозного Сергія Тулуба, пан Воротник неодноразово бігав саме до нього, пропонуючи власні послуги.
Не залишився осторонь цей діяч і участі у корупційних схемах політичної еліти Черкас. Якось, вічний опозиціонер, Микола Булатецький провів свого часу у Черкаській міській раді викривальну прес-конференцію. Тоді він прилюдно визначив політичну корупцію головною проблемою, як місцевої, так і всеукраїнської опозиції. В усіх конфліктах, на думку опозиціонера, були винні члени злочинних угруповань, до яких входили як опозиціонери,так і більшість владної верхівки. На Черкащині, на думку Булатецького, одне з цих угруповань очолював губернатор Сергій Тулуб; представляв сили опозиції в цій групі – голова обласної організації ВО «Батьківщина» – Анатолій Бондаренко, а інформаційно-підривну роботу здійснював безпосередньо Валерій Воротник…
Все ж таки, час від часу, Воротник натягує на себе й личину борця з корупцією, намагаючись здаватися принциповим та безкорисливим, що надає йому можливість хоч якось балансувати. Але, ці зусилля марні, адже на сьогоднішній день Валерій Воротник активно співпрацює із криміналом, надаючи інформаційну підтримку як незаконним діям, так і відкритому рейдейрству.
Ось показовий приклад : відомі своїм кримінальним минулим Микола Мирза та Станіслав Лукирич розпочали кампанію, спрямовану на дискредитацію керівника КП «Центр дитячої та юнацької творчості м. Черкаси» Олега Забєліна, намагаючись усунути його з посади за звинуваченням у зловживанні посадовим становищем. Успішного керівника працюючого задля розвитку Центру творчості звинуватили у наданні дозволу на розміщення в ньому торгівельних рядів. Тоді Мирза та Лукирич саме з Воротником, як з головним редактором місцевого інформаційного ресурсу «Антена», досягли домовленостей щодо підготовки низки сюжетів дискредитуючого характеру відносно Забєліна. Й таких випадків – десятки…
Прогинається та плазує Воротник перед усіма, хто згоден поповнювати його гаманець грошима – незалежно від того, чи це кримінальні «авторитети», чи міський голова. Приміром, останнім часом роботу «Антени» можна охарактеризувати наступним гаслом : «Ні дня без вихвалянь діяльності міського голови», адже практично у кожному випуску «Антени» – дифірамби Анатолію Бондаренку.
До речі, поведінку «журналіста» Воротника у спілкуванні з людьми взагалі важко назвати коректною. Руслан Зоря, депутат міськради від УКРОПу, написав нещодавно на своїй фейсбуковій сторінці, що під час засідання Громадської ради при міському голові Валерій Воротник та Віталій Короткошей дозволили собі підвищувати голос на активістів – членів ради, вимагали написати заяви й негайно саморозпуститися.
Взагалі, якщо проаналізувати вислови Воротника під час спілкування у соціальних мережах, стає зрозумілим, що останній не тільки не добирає слів, але й не дуже володіє українською мовою.
Був би він приватною особою – все це залишалося б його персональною справою, але ж він є директором телекомпанії, а отже засобу масової інформації, що апріорі покликаний не тільки надавати інформаційні послуги, а й об`єктивно висвітлювати їх. Тож і сама поведінка керівника повинна бути коректною та чемною по відношенню до людей. Як публічна особа, він несе громадянську відповідальність за те, що говорить і ніколи не повинен використовувати свій авторитет, чи професійні навички заради брудних заробітків.
Журналіст – це, насамперед, правдивість! Воротника не можна називати цим суспільно значущим терміном, адже він не гребує поливати брудом будь-кого, аби платили гроші. Прикро, що через таких продажних “журнашлюхів” читачі та глядачі не отримують об’єктивної інформації і їм доводиться занурюватися в брехню та наклепи чорнушних видань.
Ілля Долото