У Японії є таке мистецтво реставрації – кінцюги
Якщо дорога вам річ, наприклад чаша з кераміки розбилася, тріснула, розпалася, то її можна відреставрувати за допомогою спеціального соку лакового дерева, змішаного із золотом або сріблом.
Виходить, що після такої реставрації тріщини на чаші не просто помітні – вони будуть практично підкреслені золотом.
Або сріблом.
Філософія кінцюги в тому і полягає, що кожна тріщина – частина історії чаші, і тому вона не заслуговує на забуття – навпаки, заслуговує на те, щоб нею милувалися.
Це про прийняття шрамів, недоліків, помилок та недосконалостей, як невід’ємної частини людини та її долі.
Золоті шви пронизують чашу, і відразу видно, що в неї було насичене життя, повне падінь і відроджень із розбитих черепків назад у себе саму – чашу.
Була розбита – тепер гарна, нова, стильна.
Розбита чашка із золотими шрамами – це і символ тлінності життя: все що завгодно може статися будь-якої миті – і символ того, що життя – продовжується.
Іноді ми, люди, почуваємося розбитими.
Дощенту.
Так, життя іноді болісно нестерпне, воно розбирає тебе на запчастини, і залишає кровоточити.
Тоді й необхідно збирати себе з уламків, навіть якщо не знаєш, де черпати сили, а головне – заради чого…
Але ж у вигляді уламків існувати не вийде!
Шрами на душі – це не те, що слід ховати у самотність або фальшиві посмішки.
Заливайте свої тріщини золотими швами, пишайтеся своєю історією, своєю долею, тим, що знайшли в собі сили зібрати себе наново.
Тепер ви розумієте, що таке прийняття?
Прийняття – це мистецтво золотих швів.
Всі тріщини наших біографій заслуговують на золоті шви!
Адже вони підкреслюють звивистий шлях наших доль, наше щастя йти цим шляхом, а головне, саме таке золоте прийняття перетворює цю зібрану з уламків чашу на витвір мистецтва. До всього, її можна сміливо наповнювати водою, тому що життя цієї чаші – триває…”
Уривок із книги “ПроЖиву”.
/Здається, що цей уривок зараз дуже доречний/
Ольга Савельєва, facebook